Міловська селищна рада
Луганська область, Старобільський район
gov.ua місцеве самоврядування України
  Пошук

Селище Мілове

Мілове – селище міського типу, районний центр. Розташоване на крайньому сході України на кордоні з Росією.

Площа населеного пункту – 6,05 км².

Населення – 5 611 осіб.

Щільність – 927,44 осіб/км².

Перша згадка про Мілове у літературі відноситься до 1872 року. Після реформи 1861 р. селяни слободи Марківка Старобільського повіту отримали у цій місцевості наділи землі і стали споруджувати будови. Виник хутір, який отримав назву Мілове. Назву «Мілове» хутір отримав, скоріше за все, від великої кількості крейдяних покладів, які постійно зустрічаються у цій місцевості.

Після реформи 1861 р. у межиріччі річок Комишна та Калитва, уздовж кордонів з Військом Донським з общиною слободи Марківка Старобільського повіту Харківської губернії було закріплено 4,5 тис. десятин орної землі для заселення безземельними та малоземельними селянами, добровільми вихідцями з Марківської слободи.

За народними переказами, першим поселенцем та засновником хутора був скотопромисловець Базікало.

На цій земельній ділянці природні джерела води практично були відсутніми. Тому бажаючих переселитися у безводний степ у ті роки не знаходилося. Лише пізніше окремі селяни, які гостро потребували землі, вирішували переселитися на ці землі, або взяти ділянку в оренду. Відпрацювавши літо, на зиму вони поверталися додому.

Але, коли у 1872 р. кордонами земель Війська Донського та Марківської ділянки пролягла Південно-Східна залізна дорога Воронеж – Ростов-Дон, до роз'їзду Чертково потяглися переселенці. Вони заснували хутір Мілове, який приліпився до залізничної станції. Адміністративно хутір входив до складу Марківської волості Харківської губернії.

З встановленням Радянської влади в Петрограді, на Дон почали стягуватись чисельні воєнні та політичні антибільшовистські сили. І волею історії Мілове опинилося у центрі боротьби з білогвардійськими загонами Каледіна. Контрреволюційний уряд Каледіна розташував козачі частини на кордонах Області Війська Донського, у т.ч. і на станції Чорткове і хуторі Міловий. Лише 25 грудня 1917 р. червоноармійський загін Петрова Воронезької армії розгромив загони Каледіна у Чертково-Міловому. Трудящі Мілового посилають своїх депутатів до Великоцької ради селянських депутатів. Головою Міловської хуторської ради було обрано Д.Г.Скиртача. Але розгорнути діяльність органів радянської влади у Міловому не вдалося. Наприкінці квітня 1918 р. з заходу, від Сватово, через Старобільськ, Йовсуг, Біловодськ, Великоцьк війська австро-німецьких окупантів увійшли до Мілового, прагнучи подалі з’єднатися з контреволюційними козацькими військами.

Встановлення окупаційного режиму принесло мирним жителям Мілового непомірні податки, пограбування, побиття, вбивства. Нова влада конфісковувала зерно, м’яйця, сало, муку, сіно, солому

Революційні події листопада 1918 р. у Німеччині, опір населення та удари червоних партизан прискорили відступ німецьких військ. Третього січня 1920 р. червоні частини 50-ї стр. Дивізії Х та ХІ армій Південно-Східного фронту та 37-ї стр. дивізії та кавалерійської бригади під командуванням П.В.Куришко визволили Мілове, ст. Чертково.

Розпочалася відбудова Радянської влади. Але вже 12 червня 1919 р. до Мілового увійшли білогвардійські частини Денікіна, які просувалися на Москву. На цій території вони хазяйнували до грудня 1919 р. 19 грудня 1919 р. у Мілове увійшла кіннота Червоної Армії, встановилася Радянська влада.

У Міловому обирається ревком. Його головою стає селянин-бідняк П.С.Федоренко, секретарем – Афіноген Грузін. На залізничній станції Чертково сформований партійний осередок, його головою обрали Михайла Леонтійовича Солопа.

В обох населених пунктах велися відбудовчі роботи, створювались та відновлювались різні робітничі артілі, комітети, організації, налагоджувалась робота маслобійного заводу та млина. Відновила роботу Міловська школа.

У січні 1920 р. Петро Четвериков, Євдокія Солоп, Іраїда Заболоцька організували комсомольський осередок під назвою «Чертковський союз молоді при станції Чертково та х. Мілове». У 1922 р. союз молоді поділився на дві частини: Українська Комуністична Спілка Молоді (УКСМ) у хуторі Міловий та Чертковський транспортний осередок РКСМ.

Організатором та першим секретарем Міловського райкому комсомолу був Микола Захаров. Міловська комсомольська організація у 1922 р. складалась з 14 чоловік.

У жовтні 1920 р. у Міловий за завданням повітового комітету прибув Ф.О.Ляшенко. Він проводив роботу з відновлення органів Радянської влади на місцях, зі створення Міловського волосного ревкому (Міловий тимчасово був центром волості, що включала колишню Стрільцівську волость).На 1920 р. Чертково мало лише статус станції, роль адміністративного центру на той час у двох населених пунктах належала безпосередньо Міловському ревкому.

Першочерговим завданням волосного ревкому була боротьба з бандитизмом. З цією метою у дуже скорочений термін при волосному ревкомі був організований воєнізований загін з місцевих селян, залізничників, членів волревкому, активу молоді та фронтовиків, міліції та службовців Рад.

Частина особливого призначення була утворена 1920р. Володимиром Федоровичем Сарміним. Наприкінці 1920 р. загін складався з 45 юнаків та дівчат Мілового та Чертково. Луганський обласний архів зберіг імена міловських бійців ЧОНу - заступника командира загону А.А.Кашуби, начальника міліції С.П.Воронько, секретаря парторганізації Ф.І.Сарміна, бійців Кувичка та Жепко. Спільними зусиллями вони діяли в Міловому та Чертково, зумівши відбити чотири спроби банди захопити станцію. Вели боротьбу з силами контрреволюції у Великоцку та Щедрівці, Біловодську та Маньково, Старобільську та Осикове. До 1924 р. забезпечували охорону продовольчих поїздів, що повинні були пройти через станцію Чертково.

У грудні 1920 р. у Міловому створено партійну організацію з 5 більшовиків. Її секретарем було обрано місцевого селянина, учасника громадянської війни Федора Івановича Сарміна.

Навесні 1921 р. земельна комісія провела повний переділ земель за кількістю їдоків. У Міловому була організована охорона промислових підприємств та складських приміщень.

У цьому ж році у Міловому було створено єдине споживче товариство, яке у 1925 р. налічувало 889 пайщиків. (613 – з Мілового).

З 1920 р. працював самодіяльний драматичний гурток. Перші п’єси ставили на тимчасових підмостках у залізничних пакгаузах та складах. Пізніше було відбудована будівля бувшого кінематографу, збудованого ще у 1912 р. купцем Сметаніним.

Першим керівником та режисером гуртка був Назаренко Федот Федотович. Він же був і головним скрипалем та артистом. Активну участь у драматичному гуртку брали талановиті сестри Дарина та Марія Давидови. З 1926 р. керівництво гуртком перейшло до Димченка Івана Антоновича та Коротуна Никифора Тихоновича, самоучок, які доповнювали один одного. Активну участь у роботі гуртка приймали Шамрай І.В., Коротун М., Рибалка П.Г., Ковальов Я., Данько Ю., подружжя Соломахіних, Кравченко О.Д., Штиріна Г.О. Особливою популярністю користувалися п’єса « Наталка-Полтавка» Івана Котляревського, музична п’єса «Запорожець за Дунаєм» Гулака Артемовського, п’єса « Назар Стодоля »Т.Шевченка, комедія «Мартин Боруля» Карпенка-Карого.

Деякі обдаровані молоді самодіяльні артисти Міловського театрального гуртка ставали потім професіоналами. Яків Коваль працював у Харківському оперному театрі, Юрій Данько – у Дніпропетровському драматичному театрі, Коротун В. – у Ленінграді.

У 1921 р. в Міловому у колишній купецькій будівлі, на тому місці, де у наші дні знаходиться дитяче відділення районної лікарні було відкрито дитячий будинок. У дитячому будинку на 1922 р. виховувалося 200 дітей. Навчалися діти при залізничній школі станції Чертково (Росія).

1921 р. у Міловому з’явилася футбольна команда, яка грала з командами Луганської, Ростовської, Воронезької областей та залізничними командами від Ростова до Воронежу. Особливо сильний склад мала команда Мілового у 1926 – 1930 рр. У її складі грали: Голубцов – майбутній центрфорвард збірної команди СРСР з футболу, Павло Сидоренко – гравець збірної команди Південно-Східної залізниці, Дорнер – гравець одної з команд м. Москви. , Кулібаба – центральний захисник, Нечай – воротар та інші.

У 50 – 60-ті роки футбольна команда Мілового на рівні області не спускалась нижче третього місця у спортивному товаристві «Колгоспник». Один з її гравців Кислий О.А. грав у збірній області, а Кислий В.А. грав у збірній команді Чорноморського флоту. У команді грали здібні ігроки: Коробка Ю.Т., Чумак В. І., Нікітін, Калюжний І., Кутьков А.Г., БречкоВ., Грушкін А. та інші.

1921 р. у Міловому була організована комуна «Червоний орач», на чолі з Д.Г.Скиртачем, який раніше був головою Міловської хуторської ради. Членами правління стали Рожко С.Я., Великоцький М.І., Толок. За «Червоним орачем» було закріплено 300 десятин землі.

1926 р. на хуторах Брусівка та Шпотівка, що входили у межі Мілового, були організовані товариства зі спільної обробки землі - ТОЗи. Кожен з них налічував по 14 – 15 господарств. А трохи пізніше утворилися ще три товариства. 1928 р. на їхній основі виникають колгоспи «Великий Жовтень», «Шлях Леніна», а 1929 р. – колгосп «Перше травня». 1930 р. три місцеві колгоспи об’єдналися в одне велике господарство – «Шлях Леніна». Першим головою колгоспу «Шлях Леніна» став двадцяти п’ятитисячник М.Т.Поляков. 1933р. з цього колгоспу виділився колгосп «Перше травня».

У листопаді 1924 р. Камінський район Старобільського повіту був розформований. З 1924 р. Мілове стає адміністративним центром району. Райвиконком та частина його відділів розмістилося у будинках бувшого купця Аліфанова. Першим головою РВК був Суржанов, а секретарем – Саранча Гавриил. Завідуючим райфо – Фоменко Ф., держстраху – Носаль, завідувачем адміністративним відділом – Удовенко, завідувач райзо – Куліничев, з 1925 – Гончар П.М. Секретарем райкому партії був Перегуда Іван Кузьмич.

У 1924 р. у Міловому створено медичну дільницю з амбулаторним прийомом. Крім лікаря працювали фельдшер і акушерка. Наступного року вже працює районна лікарня з стаціонаром на 20 ліжок та акушерським пунктом. Першим головним лікарем був Валуйський Петро Тихонович, а потім, майже 35 років, з невеликими перервами, Іозефі Володимир Володимирович. Нижче про нього буде окрема розповідь.

У цьому ж році була відкрита районна ветеринарна лікарня зі стаціонарним відділенням. Лікарня надавала суттєву допомогу в оздоровленні поголов’я худоби. Її першим головним лікарем був Биковцев.

З 1924 р. у Міловому існувала райспоживспілка, яка займалася заготівлею, доставкою та розподілом по селах товарів.

З введенням нової економічної політики у Міловому з’явилися різні дрібні артілі, виникли різні товариства. Господарське життя пожвавилося.

Відбудова господарства, в основному, завершилася на 1925 – 1926 рр. Поступово відроджувалася націоналізована промисловість. На повну силу працювали державний крупчастий млин, хладобійня, млин з переробки давальницької сировини громадян та олійнобійний завод. Зерно тепер приймали державні та кооперативні пункти. Жваво працювала російсько-австрійська торговельна спілка, скуповуючи яйця та птицю. Працювали й приватні дрібні майстерні з ремонту сільськогосподарського реманенту, а у 1926 р. на їхній основі була утворена промартіль «Металодерево».

Пожвавився приватний капітал, виправдавши своє призначення. У руках непманів опинилася майже вся дрібна промисловість.

Держава на пільгових умовах давала пільгові кредити на придбання посівного зерна, тяглової сили, сільгоспінвентарю.

У Міловому функціонувала семирічна школа. Заслуженою популярністю користувалась Міловська хата-читальня, де працювало багато гуртків: політичних, драматичних, хоровий, музичний, шахматний, воєнний, спортивний.

У 1928 – 1929 рр. на Міловській землі йшла суцільна колективізація та ліквідація «кулака як класу». Відбувалося небачене сортування людей. Одні вступали до колгоспів радісно і урочисто на добровільних началах. Другі йшли з небажанням, у натяжку. Третіх позбавляли майна і вивозили на поселення на Урал, на р. Чусову, четвертих – на пустки, яри, балки. П’яті, уникнувши висилки, самі їхали на Донбас, у промислові міста, на заводи, фабрики, шахти. Не минула ця доля і деякі сім’ї Мілового.

У 1931 р. у селищі була організована Міловська машинно-тракторна станція (МТС). Спочатку вона мала лише 5 тракторів. Серед перших трактористів були Великоцький З.І., Рожко С.Я. У 1936 – 1938 р. у Міловській МТС успішно працювала перша у районі жіноча тракторна бригада, керівником якої була Клавдія Данильченко.

Йшли роки. Промартіль імені Ворошилова спеціалізувалася на виготовленні широкого асортименту взуття, валянок, пошивку кожухів та рукавиць. Безперебійно працювали збудований хлібозавод, промкомбінат випускав фруктову воду, безалкогольні напої, ковбасні вироби, копченості, карамелі, хлібобулочні вироби, морожене, квас, муку, олію рослинну,

Кооперативна торговельна мережа складалася з 6 магазинів та 2 їдалень

На рідкому паливі безперебійно працювала електростанція, яка була збудована механіком Шевченко з нестандартного обладнання. . Вона успішно освітлювала повністю хутір та забезпечувала електроенергією підприємства місцевої промисловості.

Житловий фонд селища у передвоєнні роки становив 4 222 квадратні метри. Відбувалася швидка міграція населення з сіл. Це потребувало розширення житлового фонду

У 1935 р. Міловська районна лікарня була доведена до 50-ти койко-місць. Існували відділення: хірургічне, терапевтичне, пологове, інфекційне. У 1936 р. була відкрита нова поліклініка з діагностичною лабораторією, фізіотерапевтичним та рентгенівським кабінетами та дитячою консультацією. Збудований та відкритий дитячий садок та ясла на 100 місць. На початку 30-х років тут почала працювати санітарно-епідеміологічна станція.

Лікарня вигідно розмістилася невеликими будовами у бувших Аліфанівських будівлях, витіснивши районні адміністративні організації, які перемістилися у самий центр селища – будівлі «бувших» підрядчика Назарова, Коротунів та інших Став утворюватися центр селища.

У 1930 р. в селищі вже працював радіовузол.

У 1934 р. Міловська школа отримала статус середньої десятирічної школи. У 1937 р. дала свій перший випуск

Зростав книжковий фонд бібліотеки, напередодні Великої Вітчизняної війни він налічував більше 39 000 книг.

13 лютого 1932 р. вийшов перший номер газети «Під прапором Леніна».

Великі зміни, що відбулися у селищі у передвоєнні роки, знайшли своє відображення в зміні адміністративного становища селища. 6 жовтня 1939 р. у відповідності до Указу Президії Верховної Ради УРСР бувший хутір Міловий, а потім селище був перейменований у селище міського типу. У Міловому на той час проживало 4 768 чоловік.

22 червня 1941 р. розпочалася Велика Вітчизняна війна. З Мілового на фронт було мобілізовано більше 1500 чоловік – робочих, службовців, селян.З проханням направити до діючої армії до Міловського призовного пункту прийшли не лише чоловіки, але й жінки. Після закінчення курсів медичних сестер добровільцями пішли на фронт міловчанки М.Чумак, Т.Старікова, Н. Коломієць, К.Шовкопляс, З.Луценко, Ф.Пономарьова, К.БрильоваВ.Бондаревська, А.Черкасова, М.Поліванова.

На робочі місця стали жінки, старики, підлітки та діти. Міловська МТС за короткий термін підготувала більше 50 дівчат-механізаторів. Місцеві підприємства та колгосп виконували замовлення фронту.

У липні 1942 р. лінія фронту докотилася і до Мілового. 7 липня сім ворожих літаків з’явилися у небі над Міловим. На залізниці знаходилось 13 ешелонів з пораненими, боєприпасами, військовою технікою, солдатами. Ворог бомбардував станцію. Висаджувались у повітря цистерни з паливом, горіли будинки. Жінки з дітьми тікали у степ, найближчі села.

Після бомбардування поранених з санітарного ешелону розмістили у Міловській лікарні. Сюди ж прибули поранені з передової. Евакуювати їх не вдалось.

11 липня 1942 р. у селища Мілове та Чертково увійшла ворожа танкова колона. Почалася чорна ніч окупації. Фашистські автоматники вбігли до операціонної лікарні. Володимир Володимирович проводив операцію. Перегородивши їм дорогу, хірург Іозефі Володимир Володимирович німецькою мовою зажадав, щоб вони покинули приміщення. І ті виконали його вимогу. Операція продовжувалась.

З початком окупації поранених перемістили у півпідвальне приміщення. А тих, кому у лікарні було залишатися небезпечно, розмістили у місцевого населення. В складних умовах окупації медичні сестри З.Ф. Кулаковська, Г.П.Гармаш, В.Ф.Данцева, К.П.Радченко, санітарка М.К.Окочікова, кухар А.В.Кремньова продовжували надавати допомогу радянським солдатам і офіцерам: діставали медикаменти і продукти для поранених, з допомогою місцевих жителів переховували у сусідніх селах тих, хто видужав, допомагали їм пробиратися за лінію фронту.

Сотні радянських людей були врятовані завдяки старанням патріотів. Підтвердження тому – багаточисельні листи-подяки гвардії лейтенанта Іваненка, офіцера-танкіста П.С.Точицького, І.М.Рохліна. Серед врятованих міловськими патріотами був також депутат Верховної Ради РРФСР В.В.Бриксін.

Для укріплення своєї влади загарбники з перших днів окупації встановили у Міловому місцеве самоврядування - створили управу і жандармерію. Все населення було обкладене трудовою повинністю.

За час окупації гітлерівці перетворили Мілове на великий укріплений район. У селищі був гарнізон, який налічував до 7 тисяч солдат і офіцерів. Бої на Волзі та поразки німецьких військ внесли свої корективи у розвиток воєнних подій на Міловській землі. Відчуваючи наближення поразки, вони старанно проводять укріплення Мілового-Чертково, Майже всі кам’яні будівлі були обладнані під вогневі точки. На перехрестях вулиць були встановлені кулемети, у дворах стояли замасковані танки і самохідні гармати.

У відповідності до плану «Малий Сатурн» 16 грудня 1942 р. після полутарогодинної артилерійської підготовки, яку розпочали залпи реактивних «катюш», війська лівого крила Воронезького та правого крила Південно-Західного фронтів нанесли удар з рубежу середнього Дону у напрямку станції Міллєрове.

На 19 грудня 1942 р. частини сімнадцятого танкового корпусу, 45-ї та 41-ї гвардійських стрілецьких дивізій та 195 стрілецької дивізії вийшли на землю Міловського та сусіднього Чертковського районів. Після визволення сіл Півнівка, Морозівка, Микільське та Шептухівка велике угрупування ворога опинилися в оточенні у Міловому та Чертково. Тут знаходилось близько 10 000 солдат та офіцерів ворога, залишки танкових дивізій СС, 8-ї італійської армії та недобиті на Дону румунські дивізії. Прагнучи зупинити наступ військ Червоної Армії, німецьке командування 27 – 28 грудня нанесло контрудар силами 19-ї танкової дивізії з Біловодського району на Стрільцівку та Мілове.

3 січня передові загони 172-ї та 174-ї гвардійських стрілецьких полків у взаємодії з частинами 41-ї та 35-ї гвардійських дивізій блокували Мілове-Чертково. Противнику було запропоновано скласти зброю. Ворог не прийняв цю пропозицію. 7 січня розпочався штурм селища. Надвечір 9 січня частинам 57-ї гвардійської стрілецької дивізії вдалося вийти на окраїну Мілового. Бойові дії не припинялися ні вдень, ні вночі. Бійці та командири виявляли масовий героїзм. З в’язкою гранат кинувся під ворожий танк капітан Феодосій Чечерєв, геройською смертю загинув капітан В.С.Федотов.

Екіпаж літака у складі командира ескадрильї 9-го бомбардувального авіаполку капітана І.Утюскіна, штурмана полку капітана С.Рябікова та стрілка-радиста М.Козаченко спрямували свій літак на скупчення ворожих зеніток.

16 січня Мілове було повністю визволене від ворога. Ворог поніс великі втрати. Лише 57-ю гвардійською стрілецькою дивізією було знищено близько 1 500 солдат та офіцерів, захоплено у полон – 1750, спалено 28 танків, 500 автомашин.

У боях за селище Мілове, які тривали близько місяця, загинуло близько 6 000 радянських воїнів.

У пам’ять про подвиг солдат у боях за визволення першої п’яді української землі 7 травня 1972 р. відкрито меморіальний комплекс «Україна – визволителям». У братський могилі поховані 1069 загиблих солдат та офіцерів.

Ворог наніс Міловому великих збитків, які обчислюються у 56, 6 млн. крб. (у старому обчисленні). Були зруйновані млин, будівлі колгоспу, МТС, будинок культури, друкарня, бібліотека, дитячі ясла, школа. Пограбовано,зруйновано і спалено половину житлового фонду селища. Територія селища і навколо була завалена трупами загиблих. Розбиті танки, бронетранспортери, автомашини виглядали з-під снігу. Кинуті гвинтівки, кулемети, декілька літаків, підводи, автоцистерни, машини, цегла, колоди, уламки дошок. Зруйновані та спалені будинки, напівзруйновані димові труби. І усюди кров… Калюжі крові… Кривавий червоний сніг…

Вже в другій половині січня 1943 р. населення селища розпочало відбудову зруйнованого господарства. Ремонтували шляхи, вантажили і відправляли трофейну техніку. З 19 січня по 10 лютого на цих роботах було зайнято 1893 чол. У селищі був сформований батальйон, який брав участь у визволенні району.

У першій половині лютого 1943 р. в селищі відновила роботу олійниця, млин, пекарня, які постачали продукцію Південно-Західному фронту. Згодом – миловарний та шкіряний цехи місцевої кооперації.

Сотні трудівників Мілового брали участь у відбудові рідного селища, станції Чертково. У перший день на прибиранні трупів, очищенні території від розбитої техніки працювало 1893 чоловіки. Працювали дружньо, згуртовано.

15 лютого 1943 р. почались заняття у середній школі, поліклініка відкрила прийом хворих. Почав працювати пологовий будинок, відновив роботу дитячий садок, редакція газети «Під прапором Леніна» та друкарня.

Оживав розграбований ворогом колгосп «Перше Травня».

Величезні труднощі долали колгоспники, готуючись до весняної сівби. Очищали поля від мін і трофейної техніки, засипали окопи та численні воронки, привчали корів до ярма, збирали і готували до висіву насіння. Незважаючи на труднощі, вони виконали план весняних робіт. До кінця року колгосп законтрактував близько 50 телиць. Так був покладений початок молочнотоварній фермі.

Велику допомогу у цій важкій роботі надавала держава, населення східних районів, яке не було в окупації. Виділяли зерно для сівби, фонди на будівельні матеріали та сільгосптехніку. На початку лютого 1943 р. до Міловського району прибули керівники республіки та секретар Луганського обкому КП України А.А.Гайовий. Вони провели нараду щодо невідкладних завдань відбудови народного господарства району.

Масовий характер у селищі набрав рух зі збирання коштів у фонд оброни. Жителі селища Мілове зібрали у фонд оборони країни кошти на суму 81 100 карбованців.

Усе це давало можливість відбудовувати господарство, вирощувати високі врожаї, вносити вагомий внесок у перемогу.

Післявоєнне життя поступово налагоджувалося. Шість найкращих спортсменів Мілового – Кабика, Полякова, Звягінцева, Кольченко, Чумак прийняли участь в обласному зоряному лижному переході. 24-26 лютого 1945 р. відбулася 5-а районна конференція за участю 100 делегатів. 4 березня 1945 р. пройшов районний зліт 300 передовиків виробництва.

Прийшов радісний День Перемоги. Колишні фронтовики поверталися додому. По Міловській селищній раді не повернулися з війни 572 чоловіки.

Близько 1 500 учасників Великої Вітчизняної війни приступили до мирної праці в Міловому. З руїн піднімалися вулиці селища. Сотні людей виходили на суботники по озелененню селища. У квітні 1948 р. в одному з суботників взяло участь близько 500 чоловік. Силами громадськості у Міловому було відбудовано Будинок культури. Відбудовувались тваринницькі ферми, поблизу селища створили лісорозсадник.

На олійницькому заводі здійснювалася механізація трудомістких процесів.

Відновила свою роботу електростанція.

На території колгоспу збудовано цегельний завод, який окрім цегли випускав черепицю, глиняний посуд.

1952 р. колгосп «Перше травня» укрупнився за рахунок сусідніх артілей і був перейменований у колгосп «Шлях Леніна». Підвищувалась культура землеробства, зростала продуктивність тваринництва, зростав рівень матеріального добробуту трудящих. Багато сил і творчої енергії віддала розвитку рідного колгоспу О.М.Полякова, депутат Верховної Ради УРСР, нагороджена орденом Леніна.

За роки семирічки колгосп перетворився у велике багатогалузеве господарство. Валовий дохід господарства становив 572 тис. крб. у 1966р. Стали до ладу 4 корівники, 3 свинарники, курятник, омшаник, механізовано корівник на 200 голів. За рахунок культурного фонду колгосп спорудив бригадний клуб із залом на 200 місць. Орденами «Знак пошани» нагороджені механізатор І.М.Лисенко і доярка Г.В.Тарновська.

Великі зміни відбулися на олійницькому заводі. Реконструйовані виробничі цехи і складське господарство. Це дало можливість збільшити випуск товарної продукції в 3, 8 рази. 94% олії вироблялося першим сортом. Продукція заводу споживалась не лише в СРСР, а й експортувалась у НДР, Австрію, Данію, Голландію, Швецію, Норвегію, Бельгію, Францію, на Кубу.

На заводі успішно освоєно виробництво кормових фосфатидів – цінного корму, який знайшов застосування у тваринництві.

У 1957 р. у Міловому створено районну організацію «Міжколгоспбуд». Сільські будівельники споруджували у районі виробничі та культурно-побутові об’єкти. У розпорядженні цієї організації був цегельний завод з продуктивністю цегли 1 млн. штук за рік.

Створення постійної будівельної бази сприяло зростанню і упорядкуванню селища. Лише за роки семирічки в Міловому було споруджено близько 12 тис. кв. м житла. Селище повністю електрифіковане.

Комунальне господарство селища у ці роки було представлене лазнею, перукарнею та готелем. Довжина водопровідної мережі становила 15 км. Працював районний побутовий комбінат. Він мав швейну, годинникову та шевську майстерні, валяльний цех, майстерню з ремонту побутових приладів, приймальний пункт хімчистки і художню майстерню.

1958 р. багато працівників Міловського району за високі трудові успіхи були нагороджені орденами і медалями. Серед семи нагороджених Орденом Леніна був Г.І.Козленко – бригадир тракторної бригади Міловської МТС, А.Н.Радченко – перший секретар райкому партії. У перших рядах соціалістичного змагання Т. Троценко з колгоспу «Шлях Леніна», яка надоїла від однієї корови більше 3000 літрів молока.

Помітно розширилася торгівельна мережа. За семирічку (1959 – 1965 рр.) було відкрито чотири продовольчі магазини і два спеціалізовані – меблево-господарський і м’ясо-молочний, а також кафе-ресторан. У 1967 р. покупців обслуговувало 10 магазинів.

Поліпшилось медичне обслуговування. У 1967 р. стаціонар Міловської районної лікарні збільшився до 110 ліжок. У лікарні працювали 11 лікарів, 6 фельдшерів, 58 медичних сестер та 38 санітарок. Серед них – хірург, заслужений лікар УРСР Г.М.Сидоренко, учасник громадянської і Великої Вітчизняної воєн.

Невпізнаною стала середня школа. У 1953 р. для неї було споруджене нове приміщення з інтернатом. У 1966/1967 навчальному році в школі навчалось 644 учні, працювало 50 вчителів і вихователів. Справжніми майстрами педагогічної праці були вчителі: І.М.Іванов, М.І.Бережний, О.С.Трофімова, відзначені почесними знаками та званнями. Працювала також і вечірня школа, у якій у цей же період навчалося 153 чоловіки. Міловська середня школа більше двадцяти років була відома на весь район, область , республіку роботою «червоних слідопитів» (керівник гуртка учитель історії Трофімова О.С.). Гуртківці не лише вивчили бойовий шлях дивізій, які звільняли селище від німецько-фашистських окупантів, встановили зв’язки з учасниками боїв за Міловщину, записали їхні спогади, а й пройшли бойовими шляхами 57-ї стрілецької дивізії від Дону до міста Ізмаїл. Зібрані гуртківцями матеріали лягли в основу музею-землянки на меморіалі «Україна – визволителям», який було відкрито 7 травня 1972 р.

1964 р. у Мілове було переведено Старобільський ветиринарний технікум. У 1966 – 1967 рр. в ньому навчалось 585 учнів і працювало понад 20 викладачів.

7 травня 1972 р. у селищі на площі імені Ф.Чечерєва було відкритий меморіальний комплекс «Україна – визволителям», присвячений початку визволення України від німецько-фашистських загарбників.

Меморіальний комплекс збудований у відповідності до постанови ЦК КПУ та Ради Міністрів УРСР. Він є спільною роботою луганських скульпторів В.І.Мухіна, В.Х.Федченко, І.П.Овчаренка, І.М.Чумака та архітекторів Г.Г.Головченка, О.М.Єгорова, І.М.Мінька.

За період існування меморіального комплексу музей відвідало більше ніж 130 тисяч чоловік з багатьох країн світу.

Протягом більше ніж 25 років тисячі екскурсій було проведено вчителем історії Міловської середньої школи, керівником пошукового загону червоних слідопитів Трофімовою О.С. З числа гуртківців підготувала десятки екскурсоводів на меморіальному комплексі «Україна-визволителям». Найбільш активний Сіренко Олександр був нагороджений за проведення більше ніж ста екскурсій медаллю республіканської Спілки Охорони пам’яток.

1972 р. розпочала свою роботу Міловська восьмирічна школа.

У восьмидесяті роки ХХ століття рапортували про свої успіхи доярки колгоспу «Перше травня», надоївши від кожної корови до 4 000 кг молока

Але кризові явища у суспільстві на початку 80-х років ХХ століття вже негативно впливали і на соціально-економічний розвиток селища. Господарства селища та промислові підприємства знизили випуск продукції. Триває процес реформування аграрного сектору. Реформування колгоспу «Перше травня» не дало очікуваного результату. Наприкінці 90-х років КСП «Перше травня» було розпущене, а замість нього утворилося товариство з обмеженою відповідальністю «Кристалл». (М.О.Федоренко).

Діти селища навчаються у Міловській гімназії та Міловській ЗОШ І – ІІІ ступенів. Дошкільне виховання здійснює дитячій садочок «Ластівка». У селищі працює дитяча школа мистецтв, дитячо-юнацька спортивна школа, центр позашкільної роботи.

У 90-ті роки у селищі відкрита школа боксу, де сформовано 5 юнацьких груп, у яких займаються спортом 80 чоловік.

Культурне життя селища обʼєднується навколо районного будинку культури, нове приміщення якого стало до ладу у 1972 році, районної та дитячої бібліотек. Дитяча бібліотека була створена у 1949 р. Її книжковий фонд становив 30 тисяч томів.

Для заняття спортом збудовані стадіон та спортивний зал, школа боксу. Регулярно працюють спортивні секції, проводяться районні, обласні та міжнародні змагання з футболу, волейболу, боксу, легкої атлетики.

Урочисто відзначають у Міловому роковини звільнення селища від німецько-фашистських загарбників. На площі імені Чечерєва збираються ветерани війни, їхні діти та онуки, жителі двох селищ Мілове і Чертково, учні шкіл. Відбувається традиційний мітинг, покладають квіти.

Селища Мілове (Україна) й Чертково (Росія) розділяє вулиця Дружби народів завдовжки близько трьох кілометрів, яка є водночас умовним державним кордоном. Ця вулиця є рідною для майже 500 громадян України та Росії, які мешкають по обидва її боки. На ній з російської сторони діють такі великі російські підприємства, як: Чертковський елеватор, залізничний вокзал, м'ясокомбінат. З українського боку вулиці розташовані Міловський завод рафінованих олій, енергетичне підприємство, великий ринковий майдан, де мешканці району купують необхідні товари.

За ініціативою Міністерства культури і туризму України, управління культури і туризму Луганської облдержадміністрації, Міловської районної ради, Міловської районної державної адміністрації у 2004 році був започаткований Фестиваль «Вулиця Дружби». До 2014 року в жовтні Мілове гостинно збирало на своїй унікальній землі гостей на міжнародний фестиваль традиційної та сучасної української культури. Свою назву фестиваль отримав від унікального явища: територією селища проходить вулиця Дружби народів, якою Україна межує з Росією (залізнична станція Чертково Ростовської області). На Міловщині завжди були упевнені, що кордон повинен не розділяти, а зближати сусідів.

12 листопада 2014 року терористи обстріляли з території Росії український прикордонний наряд біля Мілового з мінометів та гранатометів. Та перейшовши державний кордон, російські терористи пішли в атаку. Атака була відбита, терористи відступили знову на територію Росії.

До складу Міловської селищної ради входять села Бондарівка, Травневе, Олексіївка.

Село Травневе

Розташоване за 3 км від с. Мілового.

Площа населеного пункту — 141 га.

Населення — 351 особа.

Кількість дворів — 126.

День села — перша неділя жовтня.

Назва села україномовне, з ідеологічним забарвленням, утворена у традиції утворення назв у радянську епоху від слова «травень» (рос. Май) шляхом перейменування першої назви с. Брусівка, назва якого утворена від прізвища землевласника та засновника поселення Брусова.

Село засноване у ХVІІІ столітті, його територія заселена селянами першопоселенцями з України та центральних губерній Росії.

У сучасній назві село існує з 60-х років ХХ століття.

Село Олексіївка

Розташоване за 7 км від с. Мілового.

Площа населеного пункту — 34 га.

Населення — 25 осіб.

Кількість дворів — 10.

День села — перша неділя жовтня.

Село Бондарівка

Розташоване за 7 км від с. Мілового.

Площа населеного пункту — 43 га.

Населення —29 осіб.

Кількість дворів — 21.

День села — перша неділя жовтня.

Назва села російськомовна, утворена від найменування професії «бондар». Вибір утворюючого слова мотивований тим, що у селі жила сім’я бондарів.

Село засноване у ХVІІ столітті, його територія заселена українськими і російськими селянами з Правобережної України та центральних губерній Росії.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь